Економіка супутникобудування та низькоорбітальних мегасузір'їв уперлася в неочевидний бар'єр — хімічну таблицю Менделєєва. Десятиліттями стандартом для електричних двигунів Холла залишалися благородні гази, переважно ксенон та криптон. Проте їхня колосальна вартість та логістичні складності підштовхнули інженерів до пошуку альтернатив. Американський стартап Muon Space довів, що майбутнє космічної тяги може лежати в несподіваній площині — у звичайному твердому цинку.

Кінець епохи балонів високого тиску
Головна вразливість класичних іонних та холлівських силових установок – спосіб зберігання робочого тіла. Газ під колосальним тиском потребує надміцних, важких композитних резервуарів та прецизійної арматури. Це не тільки краде дорогоцінну масу корисного навантаження, а й перетворює кожен запуск на інженерний квест з високими ризиками.
Muon Space пішла радикальним шляхом, обравши як робоче тіло тверду металеву речовину. Цинк має ключові переваги: він доступний на відкритому ринку в промислових масштабах, дешевий і стабільний при нормальних температурах. Відмова від газової інфраструктури дозволяє радикально здешевити руховий блок — фактор, який стає вирішальним для операторів, які розгортають сузір'я із сотень та тисяч апаратів.
Орбітальний іспит: маневр підтверджений із Землі
Повноцінна перевірка двигуна Starlight відбулася 1 липня на борту космічного апарату SERT-III. На відміну від закритих лабораторних симуляцій, тест мав суворо прикладний характер: наземні засоби стеження зафіксували розрахункову зміну параметрів орбіти супутника за рахунок цинкової тяги. Архітектура випаровування та подачі іонізованого металу спрацювала бездоганно.

Окремий привід для скепсису експертів полягав у ризику металевого напилення. Теоретично факел випарованого цинку міг осісти на фотоелементах сонячних батарей та оптичних датчиках апарату, викликавши їхню деградацію. Однак телеметрія бортових сенсорів спростувала побоювання: рівень побічних відкладень виявився в рази нижчим навіть за найсуворіші математичні моделі.
Ринкові перспективи та плани масштабування
Базовий варіант Starlight спроектований з прицілом на апарати малого та середнього класу. Його функціонал закриває практично всі нагальні потреби орбітального сервісу: корекцію траєкторії, утримання заданої позиції та контрольоване зведення супутника у щільні шари атмосфери для утилізації наприкінці життєвого циклу.
Компанія планує вийти на ринок у стислий термін — перші комерційні інтеграції на супутники замовників намічені вже на кінець 2026 року. Паралельно Muon Space форсує розробку важкої модифікації Starlight для габаритних платформ: її льотні випробування мають стартувати у першому кварталі 2027 року. Якщо технологія покаже стабільну надійність у серії, ринок малих супутників отримає фундаментальне вирішення проблеми дорогого маневрування на орбіті.