Незважаючи ні на що, Ігор сьогодні вважає себе щасливою людиною.
Ігор Воєвуцький розповів в ексклюзивному інтерв'ю, що спонукало його зняти фільм у новому форматі та яка чудова історія ховається за цим.
Волонтер, тероборонист, екс-соліст гурту «Авіатор» та сольний співак – Ігор Воєвуцький зараз працює над масштабним та унікальним для України проектом. Про це він розповів журналістам "Інформатора-Україна" вперше. Артист поділився і особистим: як змінилося життя Ігоря після 24 лютого 2022 року, чому він практично одразу вирішив перейти у територіальну оборону і як на це відреагувала його дружина.
Як повномасштабне вторгнення змінило вас?
Такі речі, як почуття справедливості, просто почали домінувати в мені, що змінило моє ставлення до наших сусідів. Адже якщо до повномасштабного вторгнення він був цілком лояльним та ліберальним, то тепер він став націоналістом. Я став дещо сентиментальним стосовно своєї сім'ї та близьких.
— Ви майже одразу пішли на захист від тероризму. Як це відбулося?
— Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми із сім'єю перебували під Києвом. Дружина була вагітна, збиралася народжувати, у мене доросла дочка і мати теж приходила до мене. Коротше кажучи, довкола одні жінки. Наступного дня ми поїхали до Житомира до батьків.
Спочатку вона, звісно, дуже злякалася. Усі були дуже налякані. Мені не дозволили нікуди виходити з дому. Мені, як будь-якому чоловікові, хотілося бути корисним, і я допомагав у контактах між людьми, а потім, за кілька днів, вирішив відправити дружину та дітей, її сестру, свого хрещеного батька до Польщі. Коли я його відправив, то того ж дня пішов у військкомат, пройшов комісію та став на облік. Мене поки що поставили в резерв. Потім почав займатися волонтерством: розвозив ліки, шукав одяг та взуття. Водночас в Україні було складно, вони допомагали чим могли. І буквально за кілька тижнів ми розпочали набір добровольців у формування територіальної оборони та підписали контракт. Вже наступного дня я стояв на блокпостах, а наступного дня ми розпочали тренування на полігоні, потихеньку збираючи одяг та форму.
- Як відреагувала ваша дружина?
- Вона була налякана. Але я пояснив їй, що в мене скоро буде син і дочка, тому я маю бути корисним для країни. До того ж мій син незабаром запитає: коли ми мали війну, що ти робив?
«Син незабаром запитає: коли ми мали війну, що ти робив?».
— Ваш син народився у березні, чи можна було бути поряд із дружиною на той момент?
— Мій син народився у березні у Польщі. Планували народжувати в Україні, знайшли місце, але вийшло так. Але завдяки тому, що я постійно займався волонтерством і мандрував Україною, у нас було велике замовлення; турнікети потрібно було привезти, потім виник брак і я попросив відправити мене до Польщі з другом. Там я зустрів свого сина, якому було два місяці.
- Які в тебе були почуття?
— Я згадав, плюс-мінус, що я випробував, коли народилася моя дочка, це було 15 років тому, вже 16. Це свого роду щастя, але ти входиш у нову сцену, як входиш до темної кімнати, вона все одно буде іншою. все буде нове, те саме сталося і з моїм сином. Мені звичайно хотілося побачити його у перші хвилини народження, але я була спокійна, що він у безпечному місці. Дружині було важко, що мене не було поруч, але все було добре, ми пройшли цей етап гідно. Дуже допомогли люди, у яких вони жили, Оля та Артур. Вони також лікарі і допомогли вибратися і моїй дружині, і дитині.
— Ви знали Олю та Артура до вторгнення?
- Ні, ми знайшли їх через друзів. Вони – поляки. Вони стали для нас особливими.
— Сьогодні ваша родина повернулася до України
- Так. Нині вони перебувають у Києві.
Почалися схеми та погрози
— Ви продовжуєте свою службу? Як часто ви бачитеся зі своєю родиною?
— Я працюю, але у нас вільний графік, і я попросив начальника переїхати до Києва для реалізації проектів, і вони були не проти. На курси ходжу за потребою, часу на волонтерську роботу не вистачає. Спочатку я поділилася контактами, але потім почалися неприємні історії і я вирішила, що поки цим займатись не буду, зараз займаюся проектами і повернуся до волонтерства, коли в мене буде більше вільного часу і поряд будуть люди, які зможуть цим зайнятися.
— Чи пов'язані неприємні історії із шахраями?
— Так, я мала історію, що я мало не купив машину у шахраїв, вони просили вислати гроші, я не міг у це повірити, на заході України люди спілкуються українською мовою, потім мене попросили вислати аванс у 400 доларів. Я сказав, що готовий забрати його на кордоні, віддати мені машину, але нічого не вийшло і почалося з махінацій та погроз, що якщо ми не заплатимо, то машину одразу заберуть інші. Але це досвід.
— Чи легко було відпроситися на роботу для зйомок проекту?
— Так, тому що у нас гарний проект із великою місією.
Наша місія – закрити коло, а всю нечисть залишити за його межами
- Як з'явився проект?
— Мій добрий друг, композитор, запропонував написати пісні на основі історичних поезій. Ми багато вивчили історію та вирішили творити. Воно називається Коло Франка. Ці пісні є актуальними, але не про війну. Ніколи ще у моєму творчому житті не було такого високого періоду. Ми записали треки, це не просто альбом, це аудіовізуальний щоденник воїна, який зараз воює. Пісні – це історії із щоденника цього воїна. Коли виникла думка, що нам треба знайти якусь назву для нашого гурту, ім'я Франка весь час виринало, а потім прийшла ідея, чию історію ми зараз пишемо. І ми склали його літературний портрет. Френк народився в Австралії та за національністю українець. Його батьки поїхали задовго до війни, ще до розпаду Радянського Союзу, вони поїхали і він там довго жив. А через Інтернет він дізнається, що має тітку в Україні, яка живе на Сумщині в старому будинку. Що ж, він вирішує побачити свою малу батьківщину. Буває, що він приїжджає 23, 22 лютого і потрапляє в умови, які зовсім відмінні від тих, в яких він живе в Австралії. І своїми навичками ветеринара він починає допомагати хлопцям, і це його історія. Наш проект – історія справжнього Франка. І наші історії тут перетинаються. Ми служимо разом за сценарієм.
«Знято на Житомирщині».
— Чому «Коло Франка»?
— Тому що Френк опинився у новому колі знайомств, у новому колі обставин. А коло – це, в принципі, набагато ширше слово, воно має символіку. Це нескінченність життя. У нас все триває циклічно, війна теж триває циклічно вже 400 років, і наша ідея, наша місія з цим проектом у тому, що ми маємо замкнути це коло над Україною та залишити всю нечисть зовні. Тільки в цьому випадку ми тут упораємося.
— Чи плануєте ви відправити цей фільм на кінофестиваль чи поїхати на гастролі Україною?
— На жаль, формату фестивалю немає, але є ідея кіноконцерту. У мене вже є гурт «Коло Франко» і ми хочемо зробити промо-тур нашого фільму у форматі, де на екрані буде фільм, а музичний супровід живий. 40-хвилинна програма у новому форматі. Ми також розпочали переговори і, сподіваюся, вирушимо у турне по всьому світу та дуже хочемо зняти художній фільм, де наші пісні будуть саундтреком. І перші постріли мають бути зроблені в Австралії.
— Що вам щастя і яких успіхів ви хочете досягти?
— Щастя — це коли ти йдеш своєю дорогою, знайшов свій шлях і щоранку прокидаєшся, бо хочеш щось зробити. І навіть коли ти втомився фізично, морально, виснажено, у тебе все одно є внутрішнє бажання йти вперед. Мені здається це неймовірне щастя для людини знайти своє призначення, свій шлях і просто йти. Зараз можу тільки сказати, що я абсолютно щаслива людина, щодня отримую максимальне задоволення від всіх процесів, що відбуваються, внутрішніх, зовнішніх, творчих, від усього, що відбувається, отримую максимальне задоволення. Незважаючи на те, що нам важко, що ми воюємо, я звичайно розумію, що роблю правильні речі для країни. Я знаю, що пісні, які ми зараз записуємо, співатимуть ветерани.
Нагадаємо, Ігор Воєвуцький був солістом гурту «Авіатор» з 2005 по 2018 рік. Після виходу з групи він розпочав сольну кар'єру.
Підпишіться на наш Telegram канал, щоб не пропустити важливі новини. Слідкуйте за новинами онлайн прямо у месенджері у нашому Telegram-каналі Informator Live. Підписатись на канал Viber можна тут.