Павло Дуров. Джерело: Google
Від блокування до офіційного переслідування
Російський режим перейшов від технічного блокування Telegram до політичного терору. Федеральна служба фінансового моніторингу офіційно внесла Павла Дурова — творця найбільшого незалежного месенджера — до списку терористів та екстремістів. Це означає, що Дуров тепер прирівняний до осіб, які мають пряму загрозу національній безпеці.
Формальний привід та реальна причина
Номінальне звинувачення звучить передбачувано: Дурова звинувачують у «допомозі терористичної діяльності». Офіційна причина — відмова видаляти контент, який москва вважає «небажаним», і неможливість (або небажання) блокувати канали та боти, які нібито використовуються українськими спецслужбами.
Однак справжня причина є очевидною: Дуров не погодився стати інструментом державної цензури. Він відмовився вести війну з незалежними голосами та видаляти інформацію, яка не збігається з офіційною пропагандою Кремля.
Подвійні стандарти диктатури
Список екстремістів у Росії давно перетворився на інструмент політичного переслідування. У ньому виявилися критики влади, дисиденти, політики, журналісти та письменники. Туди ж потрапила американська Meta (Facebook та Instagram) за відмову цензурувати контент за вказівками Москви.
Але список демонструє абсолютний цинізм режиму: тоді як творців незалежних платформ прирівнюють до терористів, справжні міжнародні злочинці та екстремістські організації залишаються недоторканими. Талібан, Корпус вартових ісламської революції (КСІР) і навіть брати Тейти (Andrew та Tristan Tate), заарештовані в США минулого тижня за звинуваченнями в торгівлі людьми, залишаються «найкращими друзями» путінського режиму.
Telegram: від заблокованого до екстремістського
Рішення про включення Дурова до списку терористів автоматично надало Telegram статусу гнізда екстремізму. Тепер платформу не просто заблоковано в країні — її офіційно визнано інструментом ворожої діяльності. Це створює прецедент для посилення переслідування користувачів та розробників додатків.
Історія нагадує про те, як авторитарні режими використовують закони про боротьбу з екстремізмом не для захисту безпеки, а як знаряддя репресій проти незалежних голосів та міжнародних компаній, які відмовляються служити державній пропаганді.